Бути «ненормальним» у ХХІ ст – це, здається те, чого ще треба повчитися. Бо щоденна реальність диктує нам тренди і вимоги, яких всі ми мали б дотримуватися, аби чутися комфортно в соціумі. І все було б обре, якби ці тренди не були такими абсурдними…
Чомусь сьогодні увійшло в норму тікати від проблем, а не вирішувати їх, перекладати відповідальність на когось, думати «як всі», а ще краще зовсім не думати, бо розумні люди почуваються білими воронами. А ще дуже і дуже корисно жити життя чиїхось очікувань, а не власного серця.
Ось так глянувши на профілі в соцмережах, здається, що люди прагнуть понад усе на світі відповідати стандартам «щастя і драйву», витісняючи при цьому абсолютно всі болісні та складні речі з життя.
Я довго страждала від тотального відчуття непотрібності в нашому суспільстві через те, що не була готова відмовитись від своїх цінностей, власних поглядів та бажання формувати себе, а не бути «як всі».
Але одного чудового ранку, я прокинулась з відчуттям того, що якщо я така «ненормальна» в нинішній час, то я не проти цього. Я маю вдосталь сміливості, щоб висловити незгоду з хибними твердженнями більшості, аргументувати свої вибори та взяти відповідальність за себе у свої руки, а не очікувати, що прийде хтось і знобить все за мене.
Подружившись із цією «ненормальністю», я змогла сказати, що мені не соромно бути християнкою, не соромно бути успішною працівницею та реалізовувати власні мрії. Мені стало байдуже, що про мене думають інші люди, що хтось заздрить, а хтось не розуміє і каже, що я «ненормальна» чи старомодна.
Відтоді моє життя стало наповненим! Не приховуватиму, що буває по-різному! І я не завжди в доброму настрої, не завжди посміхаюсь і не завжди щаслива. Завжди є обставини, виклики, труднощі, які ранять і приносять біль. Але цей біль і ці темні кольори, такі ж важливі в моєму житті, бо вони вносять свою барву. Найкращі полотна видатних художників написані не лише світлими тонами… Тоді чому моє життя має бути тільки яскраво-жовте!?
Я навчилась говорити відверто про свої потреби, просити про підтримку, казати те, що відчуваю. І часом це справді шокує людей! Бо нам легше повірити, що ми нічого не варті нікчеми, аніж слухати компліменти в свою сторону. Одного разу я подякувала дитині за те, що вона допомогла мені зібрати канцтовари на таборі. Сказала, що дуже цінную те, що вона залишилась і присвятила прибиранню 5 хвилин. Дівчинка розплакалась, бо їй мало дякують у житті…
Сьогодні «ненормально» говорити тим, хто поряд про їхню гідність, про те, що яких би ми помилок не припустилися, ця гідність є незнищенною, якщо тільки ми самі її не руйнуємо власними руками… Нам складно вірити що ми талановиті, можемо бути щасливими і добрими сьогодні.
А ще геть «ненормально» жити з розумінням, що мене любить Бог! І цей Бог непорушний у своїй любові! Завжди! І я маю вибір бути з Ним, або бути окремо. І цей вибір вартує найбільше! Бо він залишає мені свободу, яка є ознакою моєї гідності! Сьогодні легше вірити в Бога-Бабая, який карає і стежить за мною, аби підкинути проблем, бо така парадигма виправдовує людину, є аргументом того, чого вона не живе як добрий християнин, а воює з Творцем.
Натомість люблячого Бога доведеться обирати щодня, при чому це рішення буде не завжди комфортним та прийнятим іншими. З люблячим Богом доведеться багато вчитися, багато відчувати штормів, принести велику жертву правди про себе і своє життя.
На жаль, так само «ненормально» говорити тим, хто поряд, що ми їх любимо. Якось я вирішила закінчувати розмови зі своїми батьками словами «люблю тебе» чи «дякую тобі за розмову» і більше, ніж рік не було жодної відповіді з їхнього боку, окрім як скромного «угу»… Але одного разу я почула з їхніх уст, фразу «Я теж дуже тебе люблю»! І тоді лід скресає з наймертвіших місць у стосунках, але робити перший крок якось зовсім не вписується в норму ХХІ ст.
Я зрозуміла, що обираючи цю ненормальність, я беру цілу купу викликів і проблем на себе і цей вибір жорстоко і різко знімає мої рожеві окуляри. Та все ж, якщо плата за «бути собою» така, то я бачу сенс її платити, і бути сьогодні «ненормальною».
Марічка ТРАКАЛО
